Мабуть, вже не залишилося на Землі тих, хто не знає про Minecraft — пісочницю з відкритим світом, де ти можеш будувати та створювати все, що тільки захочеш. Minecraft без перебільшення змінила життя мільйонів людей і давно переросла рамки просто гри. Це потужний розважальний медіабренд, який невтомно знаходив нові форми монетизації. І от нарешті справа дійшла до кіно.

Але як екранізувати Minecraft? Яку історію можна там розповісти? Чи все ж вистачить просто зробити все кубічним, докинути вибухової персони Джека Блека, а на решту ніхто не зважатиме?

У Джареда Гесса, режисера фільму, розмаїття можливостей було десь таким же, як і в творчому режимі самої Minecraft. Тож він обрав найоптимальніший варіант: побудувати щось незрозуміле й хаотичне, але розважитися й відпочити душею.

Історія починається в маленькому містечку, де майже нічого не відбувається. Тут є фабрика, на якій із картоплі роблять ледь не все що завгодно, школа, повна зарозумілих задрипанців, і шахта, в яку «дітям вхід суворо заборонено!». А ще тут є Стів (Джек Блек) і єдине його бажання… правильно, залізти в шахту і подивитися, що там відбувається.

Одного разу, коли Стів став старшим, йому таки вдалося прошмигнути до шахти й знайти таємничі артефакти, що відкрили портал до іншого, Верхнього світу. Він мальовничий, яскравий і доброзичливий — принаймні поки світить сонце, а от при світі місяця тут стає небезпечно. Добре, що ніч не триває довго.

Не знаючи міри в дослідженнях, Стів знайшов ще один вимір — Незер. Тутешні жителі, свини, злі й прагнуть лише одного — золота. Очолює їх підступна й ненаситна Малґоша (Рейчел Гаус) — і так вам не здалося, вона дійсно схожа на Гул’дана з World of Warcraft. Словом, їм вже не достатньо власного світу — вони хочуть захопити Верхній світ і знищити його.

Щоб цього не сталося, Стів відрядив свого вовка-дружбана Деніса заховати артефакти в реальному світі, щоб Малґоша не змогла втілити свій план в життя.

Якийсь час по тому, на розпродажі найкращий ґеймер 1989 року Гаретт «Сміттяр» Гаррісон (Джейсон Момоа), замість крутої приставки знаходить розділені артефакти, але не надає їм особливого значення. Паралельно з цим до міста приїздять брат з сестрою, Наталі (Емма Маєрс) й Генрі (Себастьян Ежен Гансен). Вони тут, бо так заповіла їх покійна мати.

Низка випадкових подій зводить цих персонажів разом в уже знайомому нам місті — шахтах. Генрі склав артефакти і вони потягнули його до порталу, а він потягнув з собою Гаретта. Наталі, в пошуках брата, який здимів зі школи, привела зі собою Доен (Даніель Брукс), ріелторку й власницю зоопарку на колесах. Ну і звісно ж, їх теж затягнуло в портал.

Далі глядачів чекає велика кількість криків, кумедних моментів й епічних піруетів у виконанні Джека Блека. Все це приправлено дійсно хорошою графікою, поганенькими діалогами й крінжовими жартами. Однак зважаючи на описане в попередніх абзацах, чогось іншого чекати було марно.

В одному з інтерв’ю режисер фільму Джаред Гесс, Джек Блек і Джейсон Момоа розповіли, чому вирішили взятися за цей проєкт:

Нинішній світ гнітить і засмучує, однак в іграх історія зовсім інша. Це змушує вас знову відчути себе молодим. Це прекрасна річ — можливість відключити свій мозок і загубитися у світі, де ти можеш робити те, чого не можеш у реальному світі.

Мушу сказати, їм це вдалося — ти сидиш у залі й просто відпочиваєш, не думаючи ні про що. Ну добре, можливо, трохи переживаєш за чувака, якого збила Дженніфер Кулідж. Але у нього все під контролем, повірте.

Щодо акторської гри, то тут навіть не факт, що є сенс вживати таку фразу: команда більше веселилася на майданчику, ніж намагалася перевтілитися в персонажів. Мабуть, Генрі/Себастьян єдиний, хто пам’ятав значення слова «актор». Момоа тут буквально дуркує, як у фільмі «Маревокрай» від Netflix чи десятому «Форсажі», а про Блека взагалі нема чого казати — дядько просто собі розважається на камеру. Можливо, завдяки цій дуркотливій енергії фільм і сприймається краще, ніж він є насправді.

Окремо хочеться подякувати людям, що робили графічну частину. Команда попрацювала на славу і дуже круто передала антураж гри Minecraft. Добування матеріалів, будування, крафт — все це показано шикарно.

Підбиваючи підсумки, екранізація Minecraft —  це не стільки сам по собі якісний фільм, скільки хороша підстава сходити в кіно з сім’єю чи друзями та прекрасно провести час — відкидаєшся в кріслі й відпочиваєш. Тут достатньо цікавих деталей, що не даватимуть відриватися від екрану, чого тільки варті краєвиди Верхнього світу, колоритні жителі Майнкрафту та динамічні сцени в стилі «Шаленого Макса» чи «Індіани Джонса».

Я вам більше скажу, при всій своїй крінжовості й простому сюжеті, Minecraft, як ігрова екранізація, кращий за «Assassin’s Creed: Кредо Вбивці» (наш огляд), «Принца Персії: Піски часу», чи «Need for Speed: Жага швидкості». Тут все просто: взяв кирку — і пішов добувати ресурси.